Поки Україна копіює американські медичні стандарти, військові медики США визнали, що не готові до великої війни. Саме про це йдеться в статті на впливову військовому ресурсі Army Times, яка була опублікована 6 листопада 2023 року. 

Ще минулої осені американські військові провели військову гру силами одного армійського корпусу. В результаті цієї імітації сили армії, США зазнали втрат вбитими та пораненими у кількості 21 000 за сім днів. Це майже половина солдатів повного складу корпусу. Такий обсяг втрат є справжнім викликом для американської військової медицини.

Останні два десятиріччя США брали участь в конфліктах невисокої інтенсивності, якщо порівнювати з тією війною, яка зараз в Україні. Зазвичай американці домінували на полі бою та мали тотальне панування в повітрі. За цих умов американські військові медики досягли надзвичайних успіхів в наданні допомоги і порятунку поранених. Майже завжди їм вдавалося евакуювати пораненого протягом так званої "золотої" години, внаслідок чого більшість поранених вчасно отримували кваліфіковану допомогу і виживали. Але імітація повномасштабної війни проти великої регулярної армії показала, що коли втрати будуть вимірюватися тисячами, вкластися в цю золоту годину буде навряд чи можливо. 

Йдеться про те, що евакуація затягуватиметься на години або навіть дні залежно від віддаленості підрозділу та інтенсивності бойових дій. 

"Можливо, їм доведеться залишатися в зоні "Х" набагато довше, можливо, з меншими спроможностями, але зі значно меншим рівнем знань і навичок" – сказав генерал-майор Майкл Таллі, керівник Медичного центру передового досвіду Сухопутних військ. 

За результатами воєнної гри, американські військові зрозуміли, що потрібно переглянути програму медичної підготовки і треба суттєво підвищувати кваліфікацію військових медиків первинної ланки.

У США первинна ланка це – emergency medical technicians (EMT), що приблизно відповідає рівню наших бойових медиків. Оскільки на реальній війні їм треба буде підтримувати життя пораненого впродовж набагато тривалішого часу, ніж вони вміють, то виникла необхідність "прокачати" їхню кваліфікацію хоча б до рівня парамедика. 

Окрема увага відтепер приділяється індивідуальній підготовці кожного бійця. "Все починається з [індивідуальної аптечки], вміння користуватися усім, що в ній знаходиться", – сказав генерал-майор Таллі. Як приклад він привів підготовку і практику, які є стандартними в 75-му полку рейнджерів, в якому кожен солдат має розширену медичну підготовку, а в кожному підрозділі є навіть універсальні донори крові. 

Спостерігаючи за війною в Україні, американські військові зробили цілком очевидний висновок, що справу рятування пораненого не можна скидати лише на бойових медиків. Коли втрати великі, цих медиків не вистачатиме на кожного пораненого. Крім того, досвід українських військових однозначно вказує на те, що бойові медики є пріоритетною ціллю ворога. Кожен раз, коли бойовий медик гине або отримує поранення, решта бійців залишаються без компетентної допомоги. 

Бойових медиків не вистачає, ця проблема відома українському командуванню, але чи вдасться цю нестачу ліквідувати – велике питання, яке залежить від багатьох факторів. Зокрема, чи буде діяти прийнятий Верховною Радою закон про мобілізацію, чи вдасться налагодити ефективну роботу з рекрутингу, чи продовжиться ганебна практика використання освідчених медиків в ролі кулеметників та копачів траншей. 

А поки що регулярно траплятимуться випадки ампутацій кінцівок, які б можна було б врятувати, якби пораненому вчасно зробили конверсію турнікета. 

Але ж середньостатистичний боєць цьому не навчений. Мало того, зазвичай бійці не вміють навіть зробити огляд пораненої кінцівки й з’ясувати, що турнікет взагалі не потрібен, бо поранення не викликало масивної кровотечі – цілком достатньо було б тампонади з перев’язкою. Тож поранений шість і більше годин чекає евакуації з турнікетом на майже цілій кінцівці й згодом втрачає її, бо хірург мусить зробити ампутацію через незворотні зміни в тканинах. Страшно уявити, скільки бійців могло б зберегти своє здоров'я і повернутися в стрій, якби їхні побратими мали б достатній рівень володіння базовими навичками такмеда. 

Назофарингеальна трубка, оклюзійна наліпка, ревізія та конверсія турнікета – все це взагалі не rocket science. 

Все це в силах опанувати пересічний українець, але для цього потрібно дещо змінити підхід до викладання такмеду в рамках базової військової підготовки. Треба збільшити кількість годин, які виділяються для навчання тактичної медицини. Треба розширити обсяг навичок, які опановує кожен рекрут. Саме це зараз впроваджують американські військові, саме про це просять українські добровольці.

Буквально днями у мене була розмова з людиною, яка просто зараз мобілізується до ЗСУ. Людина ця мотивована, з власної ініціативи пройшла базовий військовий вишкіл – знайшла на це час і гроші. Звичайно, ця людина пройшла навчання тактичній медицині. І ось вона дізналася, чому саме навчають наших військових. Точніше буде сказати людина, дізналася чому їх не навчають:

"Я просто в шоці! – каже вона мені, – Уявляєш, я хвилювався що недостатньо підготовлений, що в бойовій ситуації через стрес можу щось переплутати і зробити не так, як треба. Але моїх побратимів взагалі навіть не вчать тим навичкам, які мали б врятувати мені життя. Ну тобто, якщо пощастить, і я буду при свідомості, я зможу намотати турнікета, може встигну поставити собі назофарингіалку. Але ж ту саму оклюзійну наліпку навряд чи я зможу застосувати до себе. І ніхто навколо гадки немає про ці речі!. 

Якщо я втрачу свідомість і не зможу керувати наданням допомоги собі самому, то я тупо помру, бо мої побратими, з якихось невідомих мені причин, не навчені базовим речам. 

Ситуація складається максимально комічна – якщо я мотивована людина, яка заздалегідь навчилася такмеду, то у випадку чого, я зможу врятувати побратима. Проте, якщо через поранення я вирублюсь, то помру! Просто тому, що наше військове керівництво вирішило не навчати солдат". 

Ситуація дійсно трохи дивна. Ще в жовтні минулого року американські військові, проаналізувавши досвід нашої війни, провели власні дослідження і з'ясували що їхня медична система не готова до викликів повномасштабної війни. Американська військове керівництво зробило висновки й рішуче взялося переробляти та оновлювати свої протоколи та підходи до навчання як бойових медиків, так і звичайних солдатів. Проте в Україні з якимось майже релігійним трепетом впроваджується для військових виключно протокол TCCC. Це чудові рекомендації, але ж вони розроблялися під конкретні умови. 

TCCC прекрасно працює, але ж тільки за умови тотального домінування на полі бою і повного панування в повітрі, коли застосування аеромедичної евакуації не становить проблеми, а навпаки – є головним способом вкластися в золоту годину. 

У наших військових зараз таких можливостей немає, і у найближчому майбутньому не передбачається. Щобільше, американське командування впевнено, що у повномасштабному конфлікті теж не матиме цих можливостей, і впроваджує новий підхід до самовзаємодопомоги бійців на полі бою, а також домедичної евакуації. 

Це вони (американці – ред.) роблять лише на основі результатів штабної гри! Їм не знадобилось втрачати тисячі героїв, щоб прийняти рішення рятувати життя солдатів в більш ефективний спосіб. 

Водночас ми маємо кривавіший досвід двох років великої континентальної війни, а також 8 років самовідданих жертв і втрат АТО/ООС. 

І ми все це не беремо до розрахунку, а наполегливо впроваджуємо застаріли підходи, від яких в НАТО відмовляються просто зараз. Замість того, щоб стати безумовним світовим лідером з військової медицини, Україна пасе задніх і через це втрачає безліч своїх чоловіків і жінок, своїх найкращих людей, наших захисників. 

Окремо болить через те, що ми можемо врятувати багато українських військових, просто додавши два десятки навчальних годин тактичної медицини в базову загальновійськову підготовку, і трошки розширивши обсяг тих навичок, які мають опанувати рекрути. 

Це не потребує мільйонних інвестицій! Це не потребує якихось складних наукових розробок! Нам просто треба імплементувати найкраще з того, що світова тактична медицина знає вже декілька десятиріч. Нам просто треба припинити відправляти в бій людей, які не вміють надавати допомогу собі та побратимам. Левової частки смертей на полі бою можна було уникнути, якщо би ми більше часу приділяли підготовці наших захисників.

Воронкова Наталя, ексрадник заступників МОУ 2015-2022, інструктор з тактичної медицини, волонтер, голова ГО "Волонтерська Сотня Доброволя".